UVT GROUP на міжнародному форумі REBUILD UKRAINE 2023 у Варшаві

13-15 лютого 2023 р. у Варшаві (Польща) відбувся міжнародний форум REBUILD UKRAINE 2023, присвячений відбудові українських громад, що постраждали від військової агресії рф. Своїми враженнями від заходу з Property Times поділився Андрій Антоненко, директор UVT GROUP.

РТ: Розкажіть, що саме було представлено на виставці? Чим поміж інших вирізнявся український стенд?

А.А.: Варшава — прекрасне місто, я давно тут не був, та і взагалі, це мій перший виїзд за кордон від початку повномасштабного вторгнення.
Насправді не можливо переоцінити важливість цієї виставки, адже це можливість залучити інвесторів, фінансові установи та партнерів для відбудови  країни, що воює. Для нас це надважливо. Організатори правильно відчули необхідність такого заходу. Всі країни, які були представлені на виставці зі своїми стендами, відкриті до співпраці та готові допомагати нашій країні, звісно, розраховуючи на доцільність цієї помочі.
Учасники представляли інструменти фінансування, технології будівництва, енергозберігаючі технології, інженерне обладнання, матеріали тощо.
Стенд України другий за розмірами поміж інших учасників, найбільший стенд представила Німеччина.
В нашому, білому та світлому павільйоні, який розташований поряд з конференц-холом, були представлені міста та ОТГ, з проєктами відбудови. Для того, щоб відвідувачі змогли оцінити масштаби руйнувань, яких завдала країна-терорист, на екранах та презентаціях відображалось відео постраждалих від воєнної агресії населених пунктів та проєкти їх відбудови.

РТ: Які проєкти представила ваша компанія?

А.А.: Проєкти нашої компанії були представлені у двох локаціях — це Бородянка, концепт відбудови, який ми презентували кілька тижнів тому, та Вінницький міжнародний аеропорт, який успішно пройшов державну експертизу минулого року.

РТ: Як ви оцінюєте інтерес іноземних компаній до відбудови України?

А.А.: В перший день загалом на виставці й особливо на стенді України була неймовірно велика кількість людей. Кожне представлене місто або ОТГ було заповнене потоком людей, попри те, що до стенда пропускали не всіх охочих. Відвідувач мав викликати когось зі стенда, і тільки тоді його запрошували всередину. Як на мене, такий підхід не надає відкритості, стенд відділений від загальної зали уявним парканом, і на вході люди перевіряють запрошення, і лише тоді дозволяють зайти. Це при тому, що квиток на виставку коштує в середньому 300 євро. Це викликало певне здивування у відвідувачів. Можливо в тому була якась таємниця.

Але якщо подивитися ширше, то простежується певна аналогії, Україна дійсно наче за уявним парканом, який відмежовує її від усього світу, навіть від тих, хто щиро хоче допомогти, і при тому ж ми просимо про допомогу. Все інше: атмосфера, комунікація, відкритість людей — на вищому рівні.

Було б круто, якби стенд України був би розташований в центральній частині павільйону й був доступним з усіх сторін.

 

РТ: А щодо проєктів і заявок на проєкти?

А.А.: Моє власне переконання полягає в тому, що міста або ОТГ мають запропонувати фондам чи інвесторам унікальні економічні та законодавчі умови, або ще щось, що має привернути увагу світу до відбудови, а не очікувати на донати, на якусь безповоротну відбудову за новими Європейськими стандартами. Гроші нам на голову не посиплються.

Відбудована школа або садочок у майбутньому можуть стояти порожніми через відсутність людей, люди будуть там, де є робота і прийнятні умови ведення бізнесу. Кожне ОТГ, місто, а бажано і вся країна має стати такою економічною зоною, яка має конкурувати зі світом за фінансові та людські ресурси. Поки що такого інструменту не видно.

Я також розумію, що відбудовувати потрібно вже зараз, а не через кілька років, після всіх узгоджень концептів, проєктів, виділення земель, переведення земель і багато чого іншого, у що впирається наше законодавство. Потрібно відбудовувати й жити. При відновленні найбільш постраждалих міст та сіл постає не тільки питання безпосередньо відбудови зруйнованих об’єктів, а й повернення життя до цих населених пунктів, люди мають хотіти повернутися сюди. Це складна задача.

Шкода, але через рік війни й роботи з фондами, немає чіткої формули, за якою їм і громадам рухатися для реалізації успішного проєкту. Люди живуть наразі в складних умовах, поки всі шукають шляхи відбудови. Кожен проєкт та умови його реалізації індивідуальні та потребують гнучкої дорожньої мапи. До того ж часто на місцях зустрічаються різні течії прийняття рішень, які сильно гальмують початок відбудови.

РТ: Чи готові фонди вкладатися в проєкти відбудови? В які саме?

А.А.: Щодо переговорів з фондами. Дійсно, фонди мають гроші й бажання реалізувати цікаві проєкти. Чомусь проєкти, які вже готові та навіть пройшли слухання або експертизи, переважно ними не прийнятні. Чомусь іноземні фонди вважають, що нам потрібно набудувати певну кількість соціального, наголошую, багатоквартирного житла або з дерев’яними, або з металевими конструкціями й це врятує ситуацію. Тут у мене виникає ціла низка думок, якими варто поділитися:

По-перше, уявні швидкозбірні конструкції або контейнери виготовлені на іноземних заводах, розвивають виробництво за кордоном — за іноземні кошти запускають іноземну економіку. Вважається, що в соціальних будинках мають жити наші переміщені люди за помірну оренду, оплату якої має прогарантувати місто або ОТГ. Це страшний сон, як на мене, — бо ми не розвиваємо власну економіку, не задіємо в будівництві власні ресурси, не повертаємо для роботи своїх людей, а створюємо соціально нестабільні осередки. Чергова помилка європейців або американців —  це вважати, що у нас є попит на соцжитло. Насправді дуже маленький відсоток людей жив у соціальному житлі або гуртожитках. У багатьох були квартири, хай і маленькі, але точно не соціальні. Культурно, всі міста України крок за кроком поступово покращували власні житлові умови, кожна сімʼя покращувала свої житлові умови самостійно. Ми не жили у фавелах останні 30 років. За межу соціального рівня умовами довоєнної України витіснили пенсіонерів, дитячі будинки та неспроможних працювати. Всі, хто міг працювати, намагався покращити своє житло. Тож у житловому кварталі, звісно, був певний відсоток економічно незахищених людей, але це не система для всіх. Ми мусимо не допустити створення таких осередків нестабільності. До того ж є наявні приклади у що перетворюються соціальні поселення з часом.

Гарний приклад розбудови міста — це Вінниця. Вони не планують будувати соціальне житло, а пропонують зацікавленим установам інвестиційні проєкти —  це різні речі.

Ті верстви населення, які осіли та не планують працювати, отримуючи копійки на підтримку, працювати не підуть — їх не потрібно гуртувати, бо будемо розв’язувати проблему злочинності, яка і так має всі шанси піднятися.

По-друге, такі швидкозбірні будинки не сертифіковані у нас, і потрібно змінювати законодавство для їх реалізації — це час. Можливо не один рік. Люди не чекатимуть стільки.

По-третє, ми маємо приклади потрапляння снарядів та ракет в оселі або поряд. Не уявляю, що станеться з такою забудовою. Думаю, нам потрібно переймати досвід Ізраїлю. Минулого року ми про це говорили та проводили семінар на цю тему.

По-четверте, ми поки на законодавчому рівні не готові для будівництва експериментального житла, на це потрібно кілька років або інструмент узгодження відхилень від нормативного законодавства, які також не відпрацьовані.

РТ: Ваші пропозиції, які механізми потрібно задіяти для успішної відбудови населених пунктів?

А.А.: Відбудовою міст мають займатися в тому числі ті, хто там жив.

Чомусь так сталося, що багато людей вважають, що держава їм все винна. З таким посилом вони чекатимуть відбудови житла, щоб в нього в’їхати. На мою думку, мають бути програми для залучення людей до відбудови своїх міст та сіл. Ті, хто відбудує своїми руками, в жодному разі не віддадуть землю ворогу. Це може бути програма і житло по собівартості, або довга безвідсоткова розстрочка, або погашення державою основної вартості житла, або повернення вкладених коштів. Люди, які працюють в Україні мають відчувати, що про них дбають. Цінність кожної людини, що виїхала, в економіці країни надто велика, тому ми маємо надати людям можливість взяти безпосередню участь у відбудові, а не сподіватися тільки на великі підряди, глобальними компаніями.

РТ: Підбийте результати виставки.

А.А.: Основні мої висновки такі:

• виставка чудова. Маю надію наступна буде в Києві.
• міста та ОТГ мають пропрацьовати дорожні мапи фінансування та реалізації проєктів; розробити власну стратегію розвитку регіону з розумінням зростання або відтоку людей. Розробити унікальні податкові або фінансові програми для купівлі або оренди житла, навчання тощо;
• фонди мають більш адресно підходити до фінансування проєктів – фінансувати вже готові проєкти;
• відкинути соціальне житло як таке, бо люди на соціальці не працюватимуть, потрібні робочі міста. Тим, хто дійсно не може працювати, потрібні окремі програми, але це інші задачі;
• максимально залучати до роботи місцеві компанії, мешканців, причому всі верстви населення.

Цікаво подискутувати на цю тему.

Підготувала: Ірина Настич
Джерело:  Property Times